«Українська жінка та Голодомор: повсякденність, стратегії виживання та психологія»

Епіграф:

«Найстрашніша  смерть – це  смерть  від  голоду»

        Епіграфом  до  цієї  роботи  є слова  Марії – головної  героїні  твору  Уласа Самчука  «Марія». Марія – жінка, на очах якої заможне село часів її дитинства вимирало від голоду. У.  Самчук  у  своєму  творі  малює страшні картини голодомору 1932-1933 років[1].

        Історичні  періоди  йдуть  на  зміну  один  одному,  з’являються  нові  провідні  постаті,  різняться  обставини  поступу  спільноти,  та не  піддається  корозії  часу  правда.  Історична  пам'ять  народу  може  зазнати  цілеспрямованого  викривлення,  заміни  полюсів, перенесення  акцентів.  Маніпуляції  національними  орієнтирами  триватимуть,  допоки  спільнота  не  виявиться  спроможною чинити  спротив  міфам.  Рано  чи  пізно  пелена  вигадок  спаде  через  нездатність  і  далі  дезорієнтувати  суспільство.  Як  сонячне  проміння  рятує  землю  від  вічної  мерзлоти,  так  і  правдива  інформація  відкриває  народу  втрачені  горизонти.  Хоч як  складно  розвінчувати  втовкмачені  людям  змалку  міфологеми,  та  в  них  короткий  вік.

         За  тимчасової  втрати  українцями  суверенітету  на  своїй  землі  прийди-чужинці  часто  вдавалися  до  замовчування  чи  ретушування  окремих  подій  історії,  фальшування  дійсності.  Наслідки  дезінформаційної  кампанії  радянської  імперії  ще  й  досі  даються  взнаки  в  українському  суспільстві.  Так,  у  мороці  радянських  і  пострадянських  колоніальних  міфів   ще  значно  перебуває  тематика  злочину  проти  українського  народу – Голодомору.      

        Особливої  важливості  та  важкості  набирає  дослідження   повсякденного  життя  в  ці  трагічні  роки.  Точніше  дослідження  практик  виживання  в  ці  складні  роки,  вплив  1932-1933  років  на  психологію  окремих  людей, чи  навіть  груп,  а  то й  всього  народу (а  такі  безумовно  були, про  що  досліджують  у  своїх  роботах  подружжя  науковців та психотерапевтів Віталій Климчук  та Вікторія Горбунова).

          Павло Загребельний, наш видатний письменник, незрівняний оспівувач української жінки, свого часу сказав: «Жінка на землі – це тілесне втілення Бога, тому її треба берегти, схилятися перед нею, молитися їй. Але справжній жінці, а не будь-якій!»[2].  Автора  привернула  тематика  впливу  Голодомору  на  прекрасну  половину  людства,  прекрасну,  і  в  той  же  час,  за  гендерними  стереотипами   слабку  його  частину.  А  чи  справді  це  так?  Чи  було  місце  жіночій  слабкості   в  тяжких  1932-1933-х роках?  Як  змальована  українська жінка  в  художній  літературі  та  кінематографі?  Які  наслідки  цього  геноциду  для  нашої  жінки?    

       Уже  зараз,  ні  для  кого  не  секрет,  що  Голодомор – це  злочин  комуністичного  режиму  проти  українського  народу.  Ця  спланована  проти  українського  селянства  акція  мала  ліквідувати  основу  української  нації  і  національного  відродження,  унеможливити  протистояння  радянській  владі.  «Голод  запланувала  Москва  для  знищення  українського  селянства  як  національного  бастіону.  Українських  селян  знищили не  тому,  що  вони  були  селянами,  а  тому,  що  вони  були  українцями»,  – писав  американський  професор  Р. Конквест[3].  Голодомор  1932-1933-х років  мав  всі  елементи  політики  геноциду  який  проводила  радянська  влада  проти  українського  народу,  адже  це  була  цілеспрямована  злочинна  політика  більшовицького  керівництва.  Це  прирекло  мільйони  людей  на  смерть  від  голоду, який  неможливо  назвати  інакше,  як  штучний[4].

        Голод,  як  до-речі   і  війна,  не  робить  виключень.  В  1932-1933-х роках  смерть  забирала  у  могили   щодня  тисячі  життів.  Смерть…  В  неї  закриті  очі,  адже  в  руки  смерті  потрапляли  жінки,  діти,  старі  та  малі.  Залишившись  без  хліба  жінки,  як  і  інше  населення,  харчувалися  тим,  що  могло  трішки  втамувати  голод.  Але  доля    жінок  була  набагато  важча. 

       Українські жінки під час Голодомору були різними у своїй діяльності. Хтось брав безпосередню участь у насильницькому розкуркуленні селян (так звані активісти). Інші були серед розкуркулених. Ще одним пощастило спостерігати ці жахіття збоку (це були міщанки, сільські вчительки, лікарки, адміністративні працівники сільських рад і колгоспів)[5].
          Саме в той час поширились так звані «бабські бунти»  чи «бабські волинки» (їх лідерами були чоловіки, але жінки становили більшість учасників). Це було об’єднання в основному жінок з ціллю страйку чи захисту наявних продуктів (частіше всього посівного матеріалу). Цікаво, що радянська влада не реагувала жорстоко на такі виступи, зважаючи на сприйняття сільського жіноцтва «як найтемнішу частину і без того темних селянських мас»[6].

       Саме  жінки  були  відповідальні  за  своїх  дітей,  все  таки  жінка  відчуває  більший  зв'язок  зі  своєю   дитиною,  ніж  чоловік.  Жінки  йшли  на  нечувані  кроки,  на  небачену  мужність,  задля  того,  щоб  прогодувати  своїх  дітей  (те,  що  ми  бачимо  в  кінострічках  про  Голодомор),  при  цьому саме  в  жінок  найчастіше  відбувалося  помутніння  розуму.  Жінки   частіше  з’їжджали  з  глузду,  коли  бачили  як  помирає  їхня  дитина,  після  смерті  дитини,  жінки  частіше  опускали  руки  і  припиняли  боротьбу  за  життя.   Рятуючи дітей від голодної  смерті, окремі   батьки  будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. «Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе»[7]. Лише у Вінниці, згідно з офіційними даними, міліція підібрала за перші дні травня 1933 р.  20 підкинутих немовлят. За той самий час в інших дев'яти населених пунктах знайдено ще 304. А скільки їх було загалом по Україні?!

     Варто  визнати,  що  якщо  дух  та  сила  боротьби  у  жінок  часто  на  порядок  вища,  ніж  у  чоловіків  (особливо  в критичних  умовах),  то  все  ж  фізична  сила у  жінок   є  меншою.  В  часи  Голодомору, крім  того, що селян  позбавили  можливості  дістати  щось  для  харчування,  їм   не  дозволялося  найматися  самостійно  на  роботу  на  промислові  підприємства,  переходити  чи  переїжджати  в  міста. Шанси на виживання у місті були більшими, ніж у селі, тому деякі матері ішли на відчайдушний крок: залишали своїх дітей у містах (самі казали, що зараз повернуться і втікали). Не зважаючи на трагічність таких дій як для матері, так і для дитини, все ж саме в цей період почали засновувати дитячі будинки у Радянському Союзі. Основна причина: велика кількість бездомних дітей на вулицях. Проте, досить погане харчування у таких закладах частіше всього не могло врятувати надто обезсилених голодом діток[8].

         При  цьому  повсякденні  практики  вказують,  що  багато  чоловіків  врятувалося  саме  тому, що  вони  легально  чи  таємно  змогли  влаштуватися  на  міське  підприємство,  отримувати  мінімальне  харчування  і  таким  чином  вижити.  В  жінок  часто  такої  можливості  не  було,  їх  не    брали   на  підприємства  важкої  промисловості  (яких  було  більшість  у  Радянському  Союзі),  хоча  випадки  легального  працевлаштування  серед  жінок  зафіксовано (наприклад,  на  підприємства  легкої  промисловості).  І  все  ж  останнє  це  були  більше  за  все  виключення  з  правил.  Чоловікам  віддавали  перевагу  як  в  легальному  працевлаштуванні,  так  тим  більше  в  таємному, адже  чоловіки  мають  грубу  фізичну  сили.

      Частина селянок під час насильницької колективізації писали скарги, звертались до найвищих республіканських інстанцій. Інколи, особливо коли скарги і прохання були наполегливими, жінки досягали свого: розкуркулення їхніх сімей припиняли, а іноді й повертали уже забране майно.   Бували випадки, коли жінки «обмінювали своє виснажене голодом тіло на їжу, щоби порятувати від смерті свою родину». Іноді жінку до цього змушували силою: насильницька колективізація супроводжувалась не тільки вилученням продуктів, а й зґвалтуванням[9].

      Трагічна  доля  жінок  в  роки  Голодомору   прослідковується  через  призму  вивчення  біографій  видатних  жінок,  які  пережили  1932-1933  роки.  Це  такі  відому  жінки  як  Нонна  Ауска, Катерина  Білокур,  Євгенія  Мірошниченко  та  ін.  

      Нонна  Ауска – лікарка, письменниця, на еміграції жила у Німеччині, Чехії, Італії, США. У дитинстві десятирічною школяркою, ідучи на навчання, бачила сотні людей,  які приходили у місто, рятуючись від голодної смерті. Ділилася з ними хлібом. Співчувала.  Дослухалася до розповідей родичів напівпошепки про страшний Голодомор, що викошував цілі села, про людей, яких померлими вивозили за село, а серед них знаходилися й живі, які виповзали та віддавали останні сили, прагнучи вижити… А на людях, як і багато радянських дітей, боялася сказати те, що думає, бо ж «можуть забрати тата». Якось біля парку віддавала пиріжок опухлій дівчинці – й упізнала в ній свою подружку з села, з якою там часто гралася. Відтоді підгодовувала дівчинку, доки її батько працював на заводі. Навесні Нонна з мамою поїхала в рідне село. Була глибоко вражена побаченим – спустіла місцевість, спалені хати, малолюддя й невимовне людське горе. Пережите згадувала все життя[10].

          На схилі віку, у 1993 році Нонна Ауска написала чеською мовою оповідання «Голодоморня» про пережите у дитинстві. Цей літературний твір і її дитяче сприйняття великої трагедії українського народу оголює нерв болю й співпереживання. Так Нонна Ауска змогла розповісти світові про Голодомор.

          Євгенія  Мірошниченко – видатна  оперна  співачка,  народна  артистка  України. Народилася в селі Радянське (нині — Графське) Вовчанського р-ну Харківської області. Дитинство співачки пройшло в одному з найбільш постраждалих від Голодомору районів Харківщини, а в її рідному невеликому селі померло більше 230 людей. Родина вижила лише завдяки тому, що батько працював  механізатором на місцевій  МТС[11].

       За  часи  голоду  змінилося  ставлення  до  жінки  та  роль  жінки  в  житті  суспільства.  Вище  було зазначено,  що  серед  жінок  були  так  звані  «активістки»,  які  на  місцях  виконували  злочинні  накази   сталінського  керівництва.  Таким  чином  жінки  були  залучені  до  суспільної  активності.   Раніше  жінка займалася винятково домашнім господарством і виховуванням дітей. На новостворене свято 8 березня жінкам дарували якісь подарунки. Чоловіки виступали дуже проти, на зборах казали: «Жінки, не йдіть у колгосп, бо вас змусять здавати по 2-3 пуди хліба. Це неправильно, коли жінка працює на роботі. Жінка повинна доглядати дітей, там її робота». А після 1933 року жінки вже беруть активну участь у житті колгоспу і держави[12].

         Голодомор  попри  всі  свої  жахіття  призвів  і  до  руйнування  сімейних  зв’язків  молодшого  покоління  з  старшим.  Це  виявлялося  в  реаліях  того  часу. У 30-х роках були створені ясла, щоб дітей вже не доглядали вдома. В 1932 році, коли не було чим підгодовувати тих дітей, ясла позакривали. А оскільки жінки й далі працювали в колгоспах, то старі люди й діти, які залишалися, найперше страждали від голоду. Звичай доглядати за ними зник - бо активні люди або втікали в пошуках заробітку, або працювали в колгоспі[13]. 

         В  часи  Голодомору  часто  перебуваючи  в  безвихідній  ситуації,  насамперед,  жінки  вдавалися  до  відчайдушних  кроків,  до  рішень,  які  відділяють  земне  та  потойбічне  життя, себто  до  самогубства.  Самогубства  були  поширеними,  а   так  як  саме  жінка  в  часи  голоду  несла відповідальність  за  сім’ю  та  дітей,  то  самогубства  були  ще  й  масовими.  Були такі випадки, що жінки часто запалювали в печі вогонь, утворювали чадний дим, закривали вікна й двері, і вся сім'я з дітьми так зводили рахунки з життям[14].

      Пам’ятати  про  жахіття,  які  пережили  наші  предки – наш  обов’язок.  Історія  та  пам'ять  повинна  стати  для  нас  кращим  учителем,  ми  повинні  досліджувати,  знати  та  зберігати  пам'ять  про  нашу  минувшину,  щоб  в  подальшому  не  допустити  подібних  бід  та  страждань.  Це  наш  обовязок  громадян  України.  І  в  цьому  важливість  таких  акцій,  конкурсів  та  робіт  даної  тематики. І  все  ж  закінчити  роботу  хотілося  б  позитивними  словами  нашого  пророка  Т.Г. Шевченка,  який  вірив  у  світле  майбутнє  нашої  Батьківщини  та  написав:

«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.»

(Т.Г. Шевченко)

Список  використаної  літератури  та  інтернет  посилання:

1.     Бедзик Ю. Д. Гіпсова лялька : роман / Ю. Д. Бедзик. - К. : Дніпро, 1989. - 253 с.

2.     Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., 2003. – С. 511

3.     Кісь Оксана. Голодомор крізь призму жіночого досвіду виживання // Українські жінки в горнилі модернізації. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017.

4.     Кульчицький С.В. Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу // Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: Бібліографічний покажчик. – Вип. 2. – Одеса, 2008. – С. 20

5.     Кульчицький С.В. Голод 1932-1933 рр. як геноцид. – К., 2005; Кульчицький С.В. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид. Труднощі усвідомлення. – К., 2007; Кульчицький С.В. Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків. – К., 2008.

6.     Рабенчук В. С. Тінь перста вказівного, або Дожити б до Івана Купала : худож. проза, публіц. / Рабенчук Володимир Семенович. - Вінниця : ДП "ДКФ", 2006. - 303 с.

7.     Самчук У. О. Марія. Хроніка одного життя : роман / Улас Самчук, підгот. тексту та післямова С. П. Пінчука. - К. : Укр. письменник, 1999. - 189 с. 

8.     Стасюк О. Геноцид українців: деформація народної культури. - К.: ВД «Стилос», 2008. - 224 с.

Інтернет  посилання:

9.     Геноцид  українського  народу. Режим  доступу - http://blogs.korrespondent.net/blog/events/3459510/ . Доступ – 9.11.2017 р.

10. Голодомор  1932-1933 р.  в  Україні,  його  причини  та  наслідки. Режим  доступу:  http://pidruchniki.com/16320716/istoriya/golodomor_1932-1933_ukrayini_yogo_prichini_naslidki   . Доступ – 7.11.2017 р.

11. Голодомор  і  українська  жінка.  Режим  доступу: http://www.uamodna.com/articles/golodomor-i-ukrayinsjka-zhinka/ . Доступ – 9.11.2017 р.

12. Доноси, самогон і байдужість до майна. Як голодомор змінив життєвий уклад села. Режим  доступу – http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/9/8213/ . Доступ – 19.10.2017 р.

13. Український  інститут  національної  пам’яті. Проект  незламні. Режим  доступу: http://www.memory.gov.ua/page/proekt-nezlamni . Доступ – 5.11.2017 р.

14. Українській  жінці  присвячується… Режим  доступу: http://www.uamodna.com/articles/ridna-maty-moya/ . Доступ – 3.11.2017 р .

15. Якими  є  психологічні  наслідки  Голодомору  в  повсякденному  житті  українців.  Режим  доступу: https://life.pravda.com.ua/health/2017/07/31/225607/ . Доступ   – 23.10.2017 р.

---

[1] Самчук У. О. Марія. Хроніка одного життя : роман / Улас Самчук, підгот. тексту та післямова С. П. Пінчука. - К. : Укр. письменник, 1999. - 189 с. 

[2] Українській  жінці  присвячується… Режим  доступу: http://www.uamodna.com/articles/ridna-maty-moya/ . Доступ – 3.11.2017 р .

[3] Геноцид  українського  народу. Режим  доступу - http://blogs.korrespondent.net/blog/events/3459510/ . Доступ – 9.11.2017 р.

[4] Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., 2003. – С. 511

[5] Голодомор  і  українська  жінка.  Режим  доступу: http://www.uamodna.com/articles/golodomor-i-ukrayinsjka-zhinka/ . Доступ – 9.11.2017 р.

[6] Так  само.

[7] Голодомор  1932-1933 р.  в  Україні,  його  причини  та  наслідки. Режим  доступу:  http://pidruchniki.com/16320716/istoriya/golodomor_1932-1933_ukrayini_yogo_prichini_naslidki . Доступ – 7.11.2017 р.

[8] Голодомор  і  українська  жінка.  Режим  доступу: http://www.uamodna.com/articles/golodomor-i-ukrayinsjka-zhinka/ . Доступ – 9.11.2017 р.

[9] Голодомор  і  українська  жінка.  Режим  доступу: http://www.uamodna.com/articles/golodomor-i-ukrayinsjka-zhinka/ . Доступ – 9.11.2017 р.

[10] Український  інститут  національної  пам’яті. Проект  незламні. Режим  доступу: http://www.memory.gov.ua/page/proekt-nezlamni . Доступ – 5.11.2017 р.

[11] Український  інститут  національної  пам’яті. Проект  незламні. Режим  доступу: http://www.memory.gov.ua/page/proekt-nezlamni . Доступ – 5.11.2017 р.

[12] Доноси, самогон і байдужість до майна. Як голодомор змінив життєвий уклад села. Режим  доступу - http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/9/8213/ . Доступ – 19.10.2017 р.

[13] Стасюк О. Геноцид українців: деформація народної культури. - К.: ВД «Стилос», 2008. - 224 с.

[14] Доноси, самогон і байдужість до майна. Як голодомор змінив життєвий уклад села. Режим  доступу - http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/9/8213/ . Доступ – 19.10.2017 р.